Традиція з глибини віків. Обряд «Водіння куста»
Історія обряду «Водіння Куста» пов’язана з вшануванням культу предків. У давнину, за аналогією до зимового колядування-щедрування та весняного волочебництва-ранцювання, в певних осередках жінки та дівчата обходили двори з метою величання членів родини. Літом дійство приурочувалося до періоду сонцестояння. Вбрана у гілля молода дівчина символізувала Куст, що уособлював душі померлих. Вони в час Трійці нібито мали здатність з’являтися у нашому світі. Предки відігравали роль посередників між цим світом і потойбіччям, а їхнє «задобрення» у формі обдаровування Куста гарантувало родинне і господарське благополуччя на цілий рік. Попри різноманітні історичні, а саме соціально-політичні та релігійні лихоліття, Куст зберігся до нашого часу, однак лише у межах етнографічної Пінщини.
Ареал цього дійства поширюється на села Зарічненського та частково Дубровицького і Любешівського районів, проте повноцінно обряд у формі, максимально наближеній до первісної, нині відтворюється лише в селі Сварицевичі Дубровицького району Рівненської області.
«Водимо Куста, щоб другого року дождаті і поспiваті»
Обряд Водіння Куста проводять на 50-й день після Великодня, на свято Трійці (П’ятидесятниці). Обряд триває три дні, беруть у ньому участь лише молоді дівчата (від 5-6 до 16-17 років), а також старші жінки, які передають свої знання про традиції молодшому поколінню (від 20-30 до 60-70 років). У перший день Трiйцi мешканцi села йдуть на цвинтар i прикрашають могилки лепехою та кленовим гiллям. Сварицевицький цвинтар є унікальною обрядовою пам'яткою, де замість хрестiв могилки позначали дерев'яними зарубами. На багатьох похованнях замiсть хреста зберігся покладений камiнь, що свiдчить про язичницькi традицiї. Переважно старші жiнки «викликають на розмову» своїх родичiв у формi плачу-речитативу висловлюють жаль за померлими, розповiдають їм про найважливiшi події минулого року – «голосять».
В наступні дні вони йдуть до лісу i вбирають (клечають) кленовим, березовим, липовим гіллям, вбрану в святковий традиційний одяг (додільну сорочку з традиційною вишивкою, рясовану спідницю з плисом, фартух, пояс-крайку) найвродливiшу та найставнішу дівчину. За крайку затикають пагони аїру болотного (лепехи), а на голову одягають пишний вінок, сплетений з кленового листя та квітiв, щоб дівчина нагадувала справжній кущ. Кустовий гурт обходить оселі і співає величальні кустові пісні. А наприкінці виголошує побажання: «Вийди, господаре, з нового покоя. Винесь Кусту хоч да пувзолотого», «Водимо Куста, щоб другого року дождаті і поспiваті», «Щоб ішов дощ і все було зелене!». Завершується обряд «Водіння Куста» за селом на полі, де обрядова зелень дівчини-«Куста» розбирається, розривається на частини та, як символ родючості, викидається «на врожай». Окремі гілочки з «Куста» приносять додому й розкидають на городі.
