Кунківська громада
Гайсинський район, Вінницька область

Коротка історична довідка про село Кунка.

Кунка – давнє поселення, яке  згадується в документах, датованих ще 1592 роком.

В літописних документах вказано, що один з братів Слупічів на гористій місцевості, яка розташована на схилах по обидва боки невеличкої річки Кунка заснував нове поселення м. Куна або Нова Куна.

На прилеглих територіях с.Кунка знайдено поселення Трипільської Черняхівської, Білгородської, Зарубинецької, Ранньослов’янської та Cлов’янської культур. Це свідчить, що люди в цій місцевості проживали з давніх-давен.

В середині  XVIII ст. село належало Кароль Наленч-Джевецькому (1805-1879), польському офіцеру, який володів кінним заводом. Його дружиною була Гортензія Ярошинська, яка походила з відомої на Поділлі сім’ї. В маєтку Кунка 26 вересня 1844 р. у них народився син Стефан. Внаслідок русифікації освіти після 11 поділу Польщі та трагічного повстання 1831 року на Поділлі батько Стефана Джевецького виїхав у Францію в 1859 році із своїм сином і оприділив останнього в ліцей Св. Варвари в Отей. Після  закінчення ліцею Стефан Джевецький продовжив навчання в Центральній школі мистецтв і ремесел Парижу, де його друзями були знаменитості Гюстав Єльфль, автор всесвітньої башні в Парижі та в подальшому знаменитий кораблебудівник академік А.Н. Крилов. Стефан Джевецький прославився у цивілізованому світі своїми багатосторонніми науковими інтересами і обширною конструкторсько-винахідливою діяльністю. Його ім’я вписано  в літопис підводного кораблебудівництва, як творця перших бойових підводних човнів. Він був ученим, конструктором і винахідником в області кораблебудівництва, авіації і морської техніки, одним із перших конструкторів підводних човнів. Ним вперше на Україні було розроблено проект і побудовано в Одесі підводний човен. В його честь 15.05.2004 року в м. Одесі відкрито пам’ятник. В селі Кунка  на приміщенні Кунківської середньої загальноосвітньої школи розташована пам’ятна дошка, присвячена С.К.Джевецькому.

Неоминули Кунку буремні події революції 1905 – 1907 р.р., громадянської війни 1912 – 1914 р.р. та Жовтневої революції 1917 р. В цей період часто змінювалася влада, були репресії щодо мирного населення. Певну роль у встановленні Радянської влади на селі відіграли голова Нижнєкропивнянського волосного ревкому більшовик Грабовський та односельчанин Євсій Іваськов, член партії 1917 р.

З 1929 по 1930 р.р. головою сільської ради працювала Луцик Текля, яка 1929 р. була обрана членом Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету. Восени 1929 року почали створювати колгосп, який організували 1930 року і дали назву – ім. 13-річчя Жовтня. Нелегкі часи випали на долю односельчан під час голодомору 1932-1933 років. Не всім судилося вижити в цей період.

Не менші випробування лягли на плечі Кунківчан під час Великої Вітчизняної війни та німецької окупації. 367 жителів села пішли на фронт захищати батьківщину, 121 з них загинули в боях з ворогом, десятки удостоєні урядових нагород. Значна кількість людей, переважно юнаки та дівчата, була вивезена на роботи в Німеччину. Довгожданий день визволення настав 14 березня 1944 року. Почалася напружена робота по відбудові народного господарства. Країна дала нашим господарствам багато нової техніки та машин, колгоспні поля стали добротно обробляти та удобрювати. З лютого 1961 р. господарство стало носити назву « Колгосп ім.. Шевченка».

Починаючи з 70-х років минулого століття, слава про тракторну бригаду із  Кунки гриміла по всій Україні. Ім’я механізатора Анатолія Перкуна не сходило із газетних сторінок. В 72-ому він отримав перший орден Леніна, а через кілька років – другий укупі із Золотою Зіркою Героя.

Троє скликань – 9, 10, 11 – він був депутатом Верховної Ради Радянського Союзу. Такої шани сільський тракторист удостоївся насамперед за цукрові буряки. Він одним із перших у «цукровому Донбасі» очолив механізовану ланку, яка вирощувала цукристі без затрати ручної праці, і домігся неабияких результатів. Кунківські гектари видали по 450 цнт. коренів, за кілька років ланка втричі збільшила площу – від 90 до 300 га. Була ще й інша причина такої все- державної і всепартійної шани. Виявилось, що чисельні і потужні ланки не вічні, що обробляти буряк враз не стало кому, надія тільки на трактор. Тому держава не шкодувала нагород для механізаторів, тому подільський селянин 15 років поспіль займав парламентське крісло у Москві. Очоливши тракторну бригаду, Анатолій Сафронович передав механізовану ланку Володимиру Шевчуку. І та не здала позицій, ланковий отримав орден Леніна, два ордени Трудового Червоного Прапора, грамоту Президії Верховної Ради України. А загалом у Кунківській тракторній бригаді орденоносцями стало 10 механізаторів.

Завдяки трудовим здобуткам Кунківчан в селі нагромадилось чимало добра: 1962 – 1963 роки село повністю електрифіковано; 1967 р. – побудовано сільський Будинок культури; 1971р. – цегельний завод; 1979 р. – нове адмінприміщення ( контора, сільська рада, відділення зв’язку ); 1988 р. – нова загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів; 1996 р. – завершено газифікацію села; 1996 р. – стали до ладу олійня, крупорушка, пекарня; 1999 р. – завершено будівництво доріг з твердим покриттям ( асфальт); 1992 р. – нове приміщення храму Української православної церкви Московського патріархату. А ще є ; ФАП, дитячий садок відновлено роботу 2011 року, млин, 3 кафе, 3 магазини, автозаправка, пилорама, ставки, численні господарські будівлі. Станом на 01.01.2017 року налічується  418 дворів, населення  866 чоловік, землі 2591 га.

З 2006 року землі взяла в оренду агрофірма ТОВ ПК « Зоря Поділля».